creeda, 09.12.2024 14:54
не все прочитала з синулої теми - дуже велика...схоже ми з вами в схожій ситуації - мій син теж цього року заявив що відчуває себе жінкою. перша реакція - шок. багато сльоз. вже знаю больше 8 місяців. досі хвилями накриває (безсоння, сльози, відчуття провини).йому 18 років виповнилось цього року. поки стоїть в черзі до лікаря, який пропише гормони (ми в Європі живемо, переїхали як почалась війна). іноді носить юбки, make up (вміру, зазвичай туш для вій, стрілки, румяна). використовує жіночий рід в розмовах про себе. підписується своїм жіночим ім'ям в додатках і соц мережах.до психолога йти не хоче - скалав(ла) що міркував(ла) про це пару років і все для себе вирішив(ла).я продовжую використовувати скорочене ім'я, яке однакове для його ім'я по паспорту і нового ім'я яким він себе називає. використовую чоловічий рід по відношеню до нього - він не коментує це поки. хоча в школі до нього звертаються в жіночому роді.нікому з родичів не говорила - не готова до цих розмов. живемо разом. я намагаюсь не обмежувати спілкування.читала, міркувала про ситцацію... в цілому - він вже повнолітній і робить що хоче. в мене не багато варінтів: 1) сказати що дочок в мене нема і обірвати спілкування / вигнати з дому. 2) прийняти як є.я поки намагаюсь йти по варіанту 2. якщо в нього все вийде з переходом, то так і буде, я не можу тут зробити нічого.якщо не вийде і захоче повернутись до своєї природньої статі - я буду поруч щоб допомогти. якщо людина вирішила що робить це, то вона знайде собі групу підтримки все одно (друзі, форуми і тд), не важливо чи прийняли це його батьки.підтримувати спілкування допомогає мені. нещодавно з ним обговорювала що мені тяжко це прийняти, питала що мені очікувати, коли він почне приймати гормони, які зміни будуть проходити і як довго цей перехід триватиме. ми відверто ці питання обговорювали (наскільки це можливо звичайно). на сьогодні я йому прямим тектом сказала - я не можу зрозуміти чому він це робить, але буду приймати його таким який він є, хоча мені це дуже тяжко. нещодавно у мене був день нарождення. ходили в ресторан. син був у спідниці і накрашений. поки вийшли з дому і доіхали на громадському транспорті до ресторану - я була у дуже пригніченому стані. потім взяла себе в руки - я ж з геями спілкуюся і все норм (так, у мене є знайомі геї, обох статей, я навіть з їх половинками знайома, нормальні люди). навіть знаю одну трансжінку (працюю в міжнародній комапанії) - височенна, з чоловічою фігурою, але носить плаття і макіяж. загалом взяла себе в руки, перестала ховати очі, і вечір прошов доволі добре, спілкувались, сміялись. ніхто в нас пальцем не тикав, пару косих поглядів в транспорті і все. в той момент я себе спіймала на думці що він все одно дорослий і в нього своє життя, він з'їде і буде жити десь (хто знає де, ще 3 роки тому я думала все життя проживу в Києві і строїла плани як я заведу собаку на пенсії і буду гуляти в парку Відрадний, а теперь вже змінила 2 країни за 3 роки), і мені важливіше щоб він іноді приїздив до мене в гості, і ми спілкувались і сміялись ніж те що він в спідниці і з макіяжем. більше думаю про свое відношення до цього. чи мені важливо щоб він був чоловіком з біологічної точки зору, чи щасливаю людиною. а якщо це (перехід) дійсно те що він хоче. а якщо не зробивши перехід проживе 80 років але всі ці 80 років буде нещасним, відчувати що не зробив щось для нього важливе і буде нас звинувачувати що це ми його відмовили від того що він мав зробити. а якщо перехід це помилка і він це зрозуміє пізніше, а поряд не буде нікого хто його підтримає. по статистиці процент самогубств серед ЛГБТ набагато вище... це люди які опинились без підтримки в тяжкий для себе час.так, до 100 років жити не буде, якщо все життя на гормонах. але і без гормонів ніхто не гарантує довге життя - батьки чоловіка померли від раку в віці трохи за 60; цоього року померли мої дві подруги від раку в віці трохи за 40; інші дві померли від раку в віці до 30ти давно; інша загирула в аварії відразу після універу багато років тому; у мами у подруги син в 18 років від інсульта(!) помер, у іншої подруги единий син в аварії загинув. не всі живуть довго. але важливо щоб хоча б щасливо. і виходить мое розуміння "щасливо" не таке як в нього. між іншим в інеті багато приклавід успішних трансгендерів. все дуже складно.
Loading...