Another1, 30.03.2023 18:00
У 1941 році моєму дідусеві було 12 років. Він жив у Білорусі, під час евакуації був тяжко поранений та одразу опинився на окупованій території. Три роки він провів у партизанів, мав зброю, виконував бойові завдання. Через три роки його змогли вивезти до Ташкента, і там, якби система освіти не прилаштовувалася під воєнні потреби, він формально мав би повернутися до п’ятого, здається, класу, сидіти за партою з дітьми, набагато молодшими за нього.Але система освіти прилаштувалася. Йому, як і багатьом іншим, надали можливість у вечірній школі підтягнути за рік тільки необхідні для майбутньої спеціалізації предмети, після чого у віці 16 років він вступив до технікуму, отримав економічну освіту. Згодом працював і на керівних посадах, тобто ці «втрачені» роки його освіті та кар’єрі не завадили.Думаю, що і після цієї війни українська освіта матиме динамічно прилаштовуватися до потреб учнів. Врешті решт, саме учні - найважливіший компонент системи освіти.
Loading...