xari3ma, 19.03.2023 11:18
Київ живе. Стоїть в заторах. В чергах за сінабонами і за столиком в Реберню. Багато молоді, багато дітей. Скрутно було взимку коли електрики більше не було, чим було. Коли непрацюючі світлофори і ліфти. Тоді Київ був не менш прекрасний. Хз який. Такий собі по-воєнному романтичний. Я повернулася ще в середині травня. Бензин везла в каністрах. Мені життєво необхідно було бути вдома.Але. Малого залишила в Європі. Зараз планую їхати за ним.Рішення повернутись було складним. Не вертатись чи ні, а коли. І як розлучитися з малим. Їхала всю дорогу (1500 км) в сльозах. Але. Не пошкодувала жодного разу.Повернення - стільки емоцій!!! Завжди буду мам'ятати як побачила наш великий прапор на Раві. От реально. Ейфорія. Знову привласнювати собі своє життя - це магія.В суперах товарів поменшало - це правда. Але. Ніхто від голоду не пухне. Одяг - треба побігати, бо багато марок пішли. Перейшла на українців. Робота. Тут не скажу за всіх. Не моніторила. В мене все гуд. Це, мабуть, чи не найважливіше. В мене є на їжу, одяг, комуналку. Тривоги. Якшо чесно було спочатку незатишно. Потім пох.Те ж саме з обстрілами. Не вважаю ше це нормально, але якшо шось бахне вночі, кажу "блд, задрали тварі" і сплю далі.31 грудня вдень працювала - то спокійно рахувала вибухи.Я не кажу шо це гуд. Навпаки десь підозрюю що в мене може не ок з базовими інстинктами. Але маю шо маю.Знову ж таки. Коли близькі друзі просять поради їхати чи ні - кажу стоп, я в такі ігри не граю і відповідальність за ваше рішення не візьму. Але будь-яке підтримаю.Вирішили повернутись - знайте що вирій емоцій вам гарантований. Причому в повному асортименті.
Loading...