CatFix, 20.01.2021 20:01
Я це розумію. Тому до всього додається ще й жахливе відчуття провини. Що не повинна я так думати, він не має цього відчувати з мого боку. Вночі лежу і думаю, що ось завтра спробую бути іншою, сприймати все інакше. І це було б легше, якщо б за всі роки його життя хоча б щось добре з його боку було. Щоб я відчувала якийсь зворотній зв'язок. Він - наша перша дитина. Викохана. Скільки з народження ним займалися, на руках носили, спав лише на животі у мене чи чоловіка, як його чоловік кохав. І оце бачиш, що виросла людина, яка зовсім чужа і навіть ворожа для решти родини. І розумієш, що немає ніякого виходу з цієї ситуації. То від чоловіка чи дружини втекти можна. А від дитини - нікуди не втечеш. І на кожний його жахливий вчинок ти теж безсилий. Маєш показати безумовну любов. Що ти все одно його любиш.... а за що???? Ну і інші діти теж не повинні страждати через такого члена нашої родини, мені здається. Це несправедливо, що він псує життя і психіку решті родини. І що робить я н не знаю.
Loading...