ГликеРия, 12.01.2021 01:23
перескочити через безодню складно, але інколи це єдина можливість зберегти себе.- як ви ухвалили для себе це рішення? - після дворічної терапії звела стосунки з мамою до "добрий день, що купити, завтра занесу". Мені було 20 років, нереально пощастило в радянські часи знайти нормального психотерапевта.- як ви його озвучили і витримували? - просто сказала, що буде ось так і так, а інакше ніяк. Ніколи більше не була на загальних святах із гостями і тостами. За день завозила все, вітала і йшла собі.З татом ми дружили, спілкувалися і зустрічалися у мене до останнього дня.- вам ваші мами/тата не дзвонили, не розпитували, не нагадували, що "яжемать" тощо? - я кожен день телефоную. Але це моя обіцянка татові, він був найкращою людиною в моєму світі. На перших словах промови "тижедочь" вішаю слухавку.- як ви боролися з "щолюдискажуть"? - ніяк, мені байдуже. Знаю, що це обговорювалось завжди і ще буде. Але байдуже.- що ви взагалі відчували після того, як це зробили? - полегшення і щастя. Я більше ніколи не дозволила мене звинувачувати чи годинами щось мені казати. 10 хвилин максимум і лише до моменту, як мені стало некомфортно. Були моменти, коли їхала за 75км на 5 хвилини, поставила сумки і додому.- як ви плануєте вирішувати питання з потенціальними хворобами/безпомічністю/смертю батьків, якщо ви, наприклад, єдина дитина? - не єдина, але... Тому роблю, що треба. Але "без души, без огонька". Просто робота.Для справедливості скажу, що за 30 років мама змінилась, багато чого зрозуміла, Слава Богу.
Loading...