Allez, 10.01.2021 23:51
Я з батьком за його життя намагалась не спілкуватися. Бо отримувала від нього лише розповіді про те, що я роблю в житті не так - не там працюю, не з тією людиною живу, небагато заробляю, а також скарги, що діти, то лише навантаження і ніякого задоволення (це він типу жалів мене, і заразом і себе, мабудь). Я так думаю, що він таки мене і онуків любив, але, чомусь, словами намагався показати абсолютно протилежне.Я не сварилась і демонстративно не припиняла спілкування (саме щоб не нервувати маму і через "що люди скажуть"), просто, коли він приходив - не слухала, що він говорить, типу "говоріть-говоріть, ви мені не заважаєте", його голос став фоном для мене. Діти просто відмовилися спілкуватися і все - я казала "вибач, нічого не можу зробити".Зараз, після його смерті, я шкодую, що свого часу "вимкнула" його для себе. Через це я запізно зрозуміла, що він важко хворий - він завжди себе так поводив, типу в нього все під контролем, а виявилося, що то була не знаю... бравада? Я досі запитую себе, чи знав він, що помирає, і чи задовго до смерті він це взнав. Можливо, якби я була уважнішою, то могла б вчасно втрутитися, хоча, відверто, навряд чи він дослухався би до моїх порад.
Loading...