Жоржина, 10.01.2021 23:16
Моя тема. Я припинила спілкування з батьком.Відповіді такі:"як ви ухвалили для себе це рішення?" - спокійно, ми на різних сходинках розвитку, унас не було спільних тем для спілкування"як ви його озвучили і витримували? вам ваші мами/тата не дзвонили, не розпитували, не нагадували, що "яжемать" тощо?" - я не озвучувала, я просто не телефонувала, не приїздила; тато дзвонив, іноді відповідала на дзвінки; мама постійно нудила "так не можна, ти будеш шкодувати, це твій батько, поїдь до нього, провідай і тп" - мене таке не торкає"як ви боролися з "щолюдискажуть"?" - ніяк; мені здається я одна-єдина людина в світі, якій реально абсолютно чесно щиро всеодно що скажуть люди"що ви взагалі відчували після того, як це зробили?" - полегшення"як ви плануєте вирішувати питання з потенціальними хворобами/безпомічністю/смертю батьків, якщо ви, наприклад, єдина дитина?" - навіть не знаю чи воно вам треба.....Мій батько реально хворів. Що я думаю? Що він повинен був сам про себе подбати. Гроші у нього були. Він ніколи не допомагав ні мені, ні брату. Крім "я тебе люблю" я від нього нічого не отримувала, ну якщо не враховувати його пияцтво, сварки, напади на маму, мої істерики і тдОтже він помер сліпий і без обох ніг від діабетичної коми.Його якось доглядали чужі люди. Мене то не обходило. Я жорстока. Я не забуваю і впевнена кожен отримує те, на що заробив.Я можу і мамі не телефонувати з тиждень-два, якщо вона мене "висмоктує". Просто кажу: або ти мені не виносиш мозок, або я кладу слухавку. І кладу слухавку, якщо вона продовжує нудити.Ну і наостанок: батька ми поховали з мамою і братом, хоча мама була з ним розлуена вже близько 30 років. Я плакала страшно. Плакала, тому що мені було дуже шкода що людина прожила таке важке, бездарне, безтолкове життя. Але мені стало набагато, набагато легше що його життя скінчилося і він більше не мучиться на цій землі. Він мені іноді сниться. Такі цікаві сни капець) Типу мені кажуть: твій батько живий!! З ним все ок! Ведуть в гостинку, де ми жили на Виноградарі, тільки в інше крило, я дзвоню у двері, звідти голос батька: я иду, иду....Я думаю як він іде без ніг?! Відкриває двері, на ногах, але на милицях все одно, обіймає мене і каже: не переживай, у мене все добре....Чи мучить мене совість? Ні, жодного разу не було. Заслужив-отримав. І я так отримаю.я витру потім пост)
Loading...